MDMA молли Железноводск

Ало, братва! Чё как само? У меня вот есть история, которую надо рассказать. Поймите, я тут в закладках был через косяк, штырит меня больше нет. Жарю штрих, знаете ли, и такой порошок, что просто ахуеть можно.

И вот, на днях я бродил по улицам своего города, смотрел на этих опийчиков, как они искаженные ходят, и понял, что мне надо что-то совсем другое. Хотелось чего-то неповторимого, нереального, чтобы весь мир кружился вокруг меня, и чтобы я смог почувствовать себя живым, не таким обычным штрихом, а настоящим крутым импостером, который смеется над всем этим миром наркотиков.

И я решил купить МДМА, ведь слышал, что это то, что надо. Я нашел связь, чувака, который занимается этой фигнёй, и сделал заказ. Получил свои закладки и просто не мог поверить, что у меня это все есть. Штырит от одной мысли об этом.

И тут, пока я лежу дома и в сиське курицы валяю, приходит идея. Зачем сидеть дома, если можно сделать что-то по-настоящему шикарное? И в голове озарило - почему бы не пойти в церковь и нарваться там по-полной программе? Не, я не шутил, братва, я реально пошел в церковь танцевать на алтаре!

Итак, я подкатываю туда, наряженный как настоящий импостер - в костюме с дырками и опущенными штанами. Челюсть до пола и глаза красные, как у самого опийчика. Ходить с твердой уверенностью и не обращать на всех этих верующих ни малейшего внимания - это была моя цель, моя миссия.

Представьте себе, люди в церкви, сидят, молятся, а вот и я - на алтаре, вовсю танцую под звуки органа и поет хор. Все окружающие на меня смотрели как на неправильного штриха, но мне было похуй. Я знал, что я самый крутой тут. Моя опияненная голова мне давала силы и вдохновение, чтобы продолжать двигаться и отдаваться этому безумию.

Но вот, не все оказалось так гладко, как планировалось. Одна из бабушек-продавщиц, которая просто была штрихом, поняла, что я здесь не совсем по правилам. Она побежала наверх, куда-то звонить. Через пару минут я уже слышу звуки полицейской сирены.

Я взял свои закладки и брожу по церкви, пытаясь понять, как я могу выбраться отсюда. Вдруг вижу дверь, которая ведет на чердак. Я подбегаю к ней и открываю. Лезу через косяк и понимаю, что я здесь не один. Вместе со мной на чердаке оказались еще парочка опийчиков, которые тоже решили заняться чем-то экстремальным.

Мы решили делать штрихи прямо здесь, на чердаке. Но тут я вспоминаю, что у меня еще есть пара эфедроновых кур, которые я купил на всякий случай. Было решено сначала закурить кур, а потом уже заняться своими делами. Одна из кур оказалась бракованной, и там, где должно было быть ощущение легкости и эйфории, была просто пустота. Я понял, что сейчас будет жестко, но была уже поздняя опять перекурить.

И вот, мы уже заканчиваем свои штрихи, когда я слышу какие-то шаги и голоса снизу. Я сразу понимаю, что это полицейские. Блять, ну почему они всегда должны лезть в наши дела? Мы с опийчиками смотрим друг на друга и понимаем, что сейчас только одно - бежать!

Мы выбегаем на крышу, и я вижу огни полицейских машин уже отдаленно. Я понимаю, что у нас нет другого выбора, кроме как прыгнуть с этой чертовой крыши. Мы решаем рискнуть и делаем прыжок.

Я летел вниз со скоростью света, чувствуя, что моя жизнь проносится перед глазами. А потом я чувствую толчок и оказываюсь на земле. Мои опийные мозги не понимают происходящего, и я просто лежу, смотря в небо и пытаясь вспомнить, что же только что произошло.

Ага, сейчас вспомнил! Мы сбежали через ограду и попали на заднюю улицу. Да, тут рутинная жизнь шла своим чередом, будничные эти люди, а мы - настоящие импостеры, ощущали себя живыми. И я понял, что никакой церкви или какому-то другому месту не нужно, чтобы испытывать что-то невероятное. Жизнь сама по себе может быть настолько сумасшедшей, что хватит на всех.

И вот я здесь, на краю этой чертовой крыши, мозги еще оглохшие от всего происходящего, но я счастлив. Ведь я прочувствовал настоящую свободу, и хоть это было и в состоянии опьянения, но я понял, что такое жить по-настоящему. А наркотики? Да пусть будут, но только не грабли на дороге жизни, а способ увидеть, насколько она безумно прекрасна.

Ярокий вечір, як заскочив на закладки по Большій Васильківській. Місце було запрошливе, анаша лежала на поверхні, мов тоненький снігокатанка, що гріла мої душу та мозок. Її радості неможливо зіміряти, лише довіршувати. Цілий день чекав на цю хвилю, на цей кайф, коли мій організм знову схоплюватиме бурхливий танець з прекрасною МДМА. Усе почалося, коли я дізнався про нову партію, яка з'явилася у нашому місті. Звістка про цю чудову речовину розлетілася швидше, ніж шмыгання твого дідька по вулиці. І ось, я вже добрався до останнього моменту: мій телефон дзвонить, іниціатором виклику є мій довірений шиз із прізвищем «Тріпер». Цей тупий сукин син вміє затрахати не на жарт! — Ей, бруднюча, встиг биш сюди, забирай свою прописку та теревенько в машинку! — кричу я, бачачи, як він підкрадається до мене. У себе в кишені, він носить бабине серце, але молодець — робить свою справу! Мій вірний піде на все, аби я почувався на правильній хвилі. Він підходить з похмурим виглядом, з перших слів видно, що його хтось може виллє. — Чувак, я за тобою стежив, і підкоривши весь місцевий кафе «Табуретка», я рванувся сюди. У мене для тебе є крута покупка, на яку ти ніколи не відмовишся. Мої очі закатилися, я знаю, що це буде знову чудове пригода. В моїй голові вже формується план, як ми з Тріпером влаштуємо охоту за пасхальними яйцями на кладовищі. Я знаю, це звучить макабрічно, але що справиш — життя наркомана не таке просте. Слідуючого дня ми встигаємо всі підготуватися до охоти. Всі радісні, як діти з магазину з цукерками. Дехто готується на більш серйозному рівні, підтягуються і все таке. Ми виправдовуємось перед родиною, що на навчанні, але насправді знаходимося в іншому світі, і нам там кайфово! Згідно плану, о 12 годині по обіді ми збираємося на кладовищі, де знаходиться наше таємне сховище. З кишень я достаю біле — героїн, щоб надати собі та членам команди більше енергії та витримки на охоту. Справжні наркомани знають, що героїн підносить тебе додому, а МДМА робить тебе власністю вечірки. Всі взяли чпокнутись, і тільки я ще позволяю собі одну пыряться, адже ніщо не заборонено. Кладовище, на яке ми попадаємо, виглядає вражаюче. Старі та гіллясті дерева, під якими зненацька може виповзти зла душа. Це як незнайомці в твоїх звичних розмовах — ти навіть не помічаєш, як вона вже на тебе наступила. Ще одна пыряться, і вже маю перед собою пейзаж, який зазвучує красивими пастельними кольорами, коли скінчиться особлива священна мить, що відбувається на наших очах. Охоту ми виконуємо, як справжні професіонали. Нам вдається знайти кілька пасхальних яєць, які ніхто не знайшов за десятиліття. Ми радіємо, як діти, отримуючи свої перші подарунки на свято. Усе було добре, але, якщо чесно, я починаю підозрювати одного з наших членів команди. Ймовірно, хтось з них на измене. Мої думки мотаються, мов чумацький багажник, але я не готовий відчепити. Я підстриг свої довгі волосся, адже готую нову дозу МДМА, і кожен моє космічний стрижка дає мені енергію та силу. Усі крадуться, як бандити, але я відчуваю, що це не останній поворот. Я підкрадаюся до потенційного ватажка нашої опозиції, і вимовляю ті слова, що зневірять або сповнять його довірою. — Слухай, мій друг, я знаю, що ти на стороні світла, але я все-таки прошу вірити мені. Ми тримаємо всю нашу команду під контролем, як справжній дідусь в пансіонаті, та не дамо комусь зіпсувати нашу пригоду. Довіряй, але перевіряй. Той погляд, що він на мене викинув, пройде в історію. Я бачу, що він згоден, але його шрами він не забуде. Однак це кешуй-ся!, ми все одно шмигаємо вперед. Нічогісінько не зупинить нас! На другому плані знаходиться наша більшість — ми, що віримо, що наша операція вдасться, йдемо вперед і залишаємо позаду все підозри та страхи. Героїн б'є, але МДМА робить моє тіло вічно молодим. Поєднання цих двох речовин фіксує мене на сторінці історії, де я — репера наркомана, що звивається в психоделічних танцях під свою музику. Так, кайфувати від охоти за пасхальними яйцями на кладовищі може тільки здоровий наркоман. Відчуваєш, як кригає страх в твоєму серці, але він не знаходить виходу, бо тіло вже закручується в пастку насолоди. Все важить, але твій дух вільний. Роздумуючи про вчинене, я зізнаюся, що наші кроки були дорогими. Але формальності, чи не так? Життя наркомана — це прожити на повну катушку, поки світ не повернеться з довгого сну. Cвіт, дивись на нас! Ми наркомани репери, що пожираємо ночі та якнайгучніше скандуємо наші тексті — і це наша вічна доля. Її не змінити, не варто нам і шукати виправдання. Ми випливаємо на світло, втікаємо від проблем нашого суспільства, але виростаємо дітьми нашої революції. Бо ми — воплоти змін та відмова від банального світу, де кожна мить каже тобі, що ти не можеш усе змінити. Але ми можемо і ми самі знаємо це. Ми — репери наркомани, не зобов'язані нікому пояснювати наш світ. Ми пишемо свою музику, танцюємо на своїх закладках та шмыгаємо на своїх хвилях. І це дуже прекрасно! А тепер, залунати з кайфу, і прощатися з тобою. Життя занадто коротке, щоб пропускати моменти, коли можна забути про все і відірватися на повну програму. Кажу це, не затримуючись — і втікаю у своє місце, де наша гордість репера наркомана переливається через краєвиди нашого хижого світу. Всього тобі найкращого у твоєму польоті. Ми розуміємо одне одного, і це надає моїм словам сили та шкідливість. Смійся з нього, але не пішов усякий вагабунд, якого не варто взяти на серйозно. Ми всі дзвінко сміємось, але ніхто не розуміє, що наш сміх — це наша зброя, що звучить найгучніше в цій всій музиці. Це ми, репери наркомани, не передаються перевіркам. Ми знаємо всі секрети, кожна наша закладка розповідає т